8 березня цього року на ютуб-каналі «Калина» відбулася прем’єра відео-інтерв’ю письменниці Тетяни Дугельної з істориком-краєзнавцем, публіцистом, дослідником праукраїнської історії та мови, перекладачем і коментатором Велесової Книги, членом НСПУ Сергієм Піддубним. Повністю матеріал можна подивитися за посиланням нижче, а наразі пропонується інтерв’ю в текстовій редакції і в дещо скороченому вигляді.
Т. ДУГЕЛЬНА: Сергію Васильовичу, вітаю Вас і дякую щиро, що погодилися поговорити про Велесову Книгу, яку багато хто вважає, що вона має бути настільною книгою кожного українця, хоча, на жаль, є й такі, хто не визнає її автентичність. Розкажіть, будь ласка, про неї.
С. ПІДДУБНИЙ: Велесова Книга – це найдавніша літературна, історична і духовна пам’ятка всього слав’янського світу і зокрема України, бо події описані в ній в основному відбуваються на українських теренах. Написана на дерев’яних дощечках в ІХ ст. сином хліборобського роду волхвом і вчителем Іларом Хоругиним. Дехто вважає, що це були дубові дощечки, бо дуб найдовше зберігається. Проте дуб значно важче обробляється, тому, ймовірно, це був бук. А щоб букові дощечки було довговічнішими, певно, вони пройшли якусь відповідну обробку. У 1919 р. в зруйнованому громадянською війною маєтку поміщика Донець-Захаржевського (с. Великий Бурлук на Харківщині) її знайшов полковник Алі Ізенбек. За покликанням археолог і художник, Ізенбек здогадався, яку цінність мають дощечки написані невідомим письмом. Він зібрав їх і, втікаючи з рештками Білої армії, виїхав за кордон. Згодом він опинився в Бельгії. Певно, він мав намір взятися за їх дослідження самостійно, бо нікому не показував і не продавав. Лише познайомившись з вихідцем з України, тобто з тих місць, де він знайшов дощечки, любителем древньої історії Юрієм Миролюбовим, він привідкрив таємницю і дозволив йому займатися переписуванням та розшифровкою тексту. Миролюбов міг це робити виключно в майстерні Ізенбека в присутності господаря або, залишаючись у його майстерні замкненим на ключ. На початку Другої світової війни Алі Ізенбек важко захворів і помер 10 серпня 1941 року. Все майно заповів своєму другові Миролюбову. Коли історик отримав документи на спадок, дощечок вже не було. Миролюбов припускав, що вони були викрадені спецслужбою СС «Аненербе» (Німецьке товариство з вивчення давньої історії та спадщини предків).
Т. ДУГЕЛЬНА: Хто автор Велесової Книги на Вашу думку?
С. ПІДДУБНИЙ: З великою вірогідністю можна стверджувати, що автором Велесової Книги є вчитель і волхв на ім’я Ілар, про якого говориться на д. 8/3. Лише вчитель – волхв-пророк – міг узяти на себе відповідальність повчати “дітей наших невчених” і віщувати: “А те повідаю вам, що повоюєте греків, бо знаю те ясно: так, як отці наші говорили мені”. На дощечці 28 він говорить про допомогу свого слова в боротьбі з ворогом: “То сказано вам, і те я казав, допомагаючи в боротьбі руській проти ворогів моїх і ваших”. А на дощечці 29 він виступає в ролі посередника між людьми і Богами: “Годиться битися за життя наше мечами – се мовить вам Хоругин, син отця Хориги, а се є прохач ваш перед Богами, які дають вам силу і владу на землю вашу”…
Т. ДУГЕЛЬНА: Кому вигідно називати Влескнигу фальсифікатом? Чому?
С. ПІДДУБНИЙ: Тим, кому не вигідно, щоб ми знали правду про себе, про свій рід великий і давній. Тим, хто хоче володіти нашими землями і душами, хто придумує і поширює нісенітниці, що на наших теренах була пустеля, що нас, Україну, вигадали айстро-угорці чи Ленін, що в Києві жили хазари… На жаль, до цього списку доводиться додавати і українську академічну історичну науку, яка не хоче досліджувати Книгу і приймати дослідження ентузіастів, бо тоді доведеться визнати, що їхні наукові дисертації списані з московських, де в минулому немає українців, де Києву не 2700 років, а 1500 і тому подібне. Десятки відомих українських філологів, українознавців, сходознавців доводять правдивість Велесової Книги і тільки українські академічні історики твердо тримаються генеральної лінії КПРС – такого не було, не може бути і немає.
Т. ДУГЕЛЬНА: Назвіть хоча б один факт, який стовідсотково підтверджує правдивість Книги.
С. ПІДДУБНИЙ: Якраз про Київ і про його засновника це є 100-відсоткове підтвердження. Ілар Хоругин пише, що Київ заснував син отця Орія Кий. А жив він за тисячу триста літ до варязького приступу, як стверджується на д. 22. Тобто, у другій половині VІІ – на початку VІ ст. до н. е. Цей факт засвідчується Геродотом, в «Історіях» якого йдеться про Кіаксара (Кия цара) – володаря Скитії та Мідії 622–582 років до н. е.
Т. ДУГЕЛЬНА: Відкрийте таємницю, хто і що зображено на обкладинці ось цієї вашої книжки – «Велесова Книга – історія українців з прадавніх часів і священний кодекс слав’ян»?
С. ПІДДУБНИЙ: На одній із дощечок Книги читаємо: “Як Праотці, будемо творити пам’ятаючи, що принесли в жертву коня білого і вийшли од краю Семиріччя до гір Сирії і Загогрії. Були там вік”. Йдеться про хребет у північно-західному Іраці (на той час – Сирія). Нещодавно в Інтернеті було опубліковане повідомлення про те, що в Іракському Курдистані археологи, які займаються розкопками гірської фортеці Рабана-Меркулі, знайшли храм. Через близькість його до водоспаду вони припустили, що фортеця також могла бути святилищем перської богині води Анаїти. Як повідомляє журнал Iraq, археологічна пам’ятка Рабана-Меркулі розташована в горах Загрос, вона складається з оборонних споруд по периметру, що оточують прилеглі поселення в долині Рабана і на плато Меркулі. За словами вчених, фортеця занепала в часи “парфянської епохи” у першому столітті до нашої ери. Сенсаційна і хвилююча для нас новина! Бо ця фортеця і особливо наскельний рельєф над укріпленим в’їздом до Рабани, який ми бачимо на обкладинці, із зображенням його володаря зі слов’янськими рисами обличчя, може бути свідченням якраз того, про що йдеться у Велесовій Книзі – про перебування наших Праотців русів у Загогрії. На другому плані обкладинки ілюстрація історичної частини нинішнього ізраїльського міста Байт-Шеан, яке в сиву давнину називалося Скитополь, і було найголовнішим у так званому Декаполі. Воно було збудовано в VІІ – VІ ст. до н. е. нашими предками, про що також пише Ілар Хоругин:
Так вона сяяла в ті часи, коли руси йшли з венедами
і несли Богів своїх за моря, де й угніздилися.
Немало градів і храмів величавих там збудували,
бо були багаті.
Ті храми прикрашені золотом та сріблом,
і багатьом дерев’яним Богам віддавали честь десятиною.
І те було відомо іншим.
Вони дивилися та заздрили, і переказували іншим.
Там неживі наші родичі покояться…
Араби ходили до них і торгували на торжищах,
збагачуючись, та там і залишилися,
віддаючи отроків у підданство…
Нові докази автентичності Велесової Книги, ілюстрації артефактів, а також релігійна система, культ, ідеологія державності і молитви слав’ян та завіти Отця Орія, словник тощо.
Перший повноцінний тлумачник Велесової Книги, в якому пояснюються історичні події, висвітлені в Книзі, у відповідності з іншими джерелами.
Т. ДУГЕЛЬНА: До речі, а чому слав’ян, а не слов’ян?
С. ПІДДУБНИЙ: Тому що “Від того ми слав’яни, що славимо Богів, що Божі внуки і Сварга нашого, і Дажба”, – говориться на дощ. 36Б. Тому, що через усю книжку проходить культ Мати-Слави Птиці Небесної, яка «перед нами йде і вогонь дала Пращурам нашим” і хто “несе Ріг Слави нам”… Тарас Шевченко, до речі, теж писав «слав’яни». Зокрема, у поемі «Єретик» ріки він називав «слав’янськими», а не «слов’янськими»…
Т. ДУГЕЛЬНА: Якою мовою написана Книга?
С. ПІДДУБНИЙ: У нас є всі підстави заявляти, що Велесова Книга написана однією з українських говірок, яких і нині є немало, а раніше було ще більше. Наприклад, слова гондзя, крижувати, гордин, генбель, гундіти, пудо, тамо, туто, тако, що їх не знайти навіть в одинадцятитомнику української мови, що виходив за Радянського Союзу, донині зустрічаються у мові мешканців Приятрання, у центрі Трипілля-Руськолані. А на одному, раніше невідомому переписі, що його Миролюбову не вдалося повністю переписати через пошкодження дощечки шашелем, знаходимо слова «розуміємо», «мовесте» в значені мова. Та і саме слово «Мова» зустрічається…
Т. ДУГЕЛЬНА: Багато актуальних питань зачіпає Велесова Книга. В тому числі про владу. Що можете про це сказати?
С. ПІДДУБНИЙ: Дуже важливе питання. Дякую! Уже третє десятиліття політики незалежної України б’ються над тим, яку форму державного правління обрати? І, як всі ми бачимо, наш державотворчий процес дуже шкутильгає. А тим часом наші Праотці успішно керували країною за допомогою Віча: “Вибирали князів від усього полюддя” (д. 2А), а над ними були старотці: “Так Віче рішило вслід за отцями” (д. 32). В наступній дощечці зауважується: “У той давній час багато родів зібрали отці. Вони мали старотців і Віче”. Тобто, спершу питання розглядали на раді старійшин, а потім виносили на Віче. Це була справедлива і мудра форма організації влади. Можемо порівняти: “В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі особливі і всякі після князювання на Вічі оголошувалися простими мужами і ставали землю доглядати. А князі, які були орчені, дбали про людей і достатки, одержували їжу і всенький пожиток од людей своїх”. Лише князь, який на даний момент був при владі (носив знак Ора), мав право на преференції. А якщо він втрачав владу, то ставав простим мужем. Натомість про те, які привілеї мають в наш час не лише князі – президенти і прем’єри, а й так звані народні слуги-депутати (навіть колишні) нам добре відомо. Ще одне суттєве зауваження: “руси вибирали князів своїх, а ті од родів своїх були. І роди дбали про плем’я: кожному князя свого. З князів обирали князя старшого, і той був Отцем у бою. І так жили на землі тій”… Про ефективність Вічевої форми правління говорить той факт, що вона проіснувала на наших землях півтори тисячі літ.
.
Т. ДУГЕЛЬНА: Чи є якісь пророцтва у Влескнизі на наші часи?
С. ПІДДУБНИЙ: Мені подобається ось це:
А ще повідаю вам, що повоюєте греків,
бо знаю те ясно, як Отці говорили мені, що знищимо їх,
зруйнуємо Хорсунь і Омастридю мерзенні.
І будемо великою державою із князем своїм,
городами великими і безліччю зброї залізної.
І буде безліч нащадків наших.
А греків зменшиться.
Будуть вони на минуле своє дивитися
та кивати головами. Д. 8/3
Думаю, це стосується і нашого часу тільки замість греків треба підставити москалів.
Станьте, як леви, один за одного, – закликає Ілар Хоругин, –
і тримайтеся князів своїх.
І Перун буде коло вас, і перемогу дасть вам.
Слава Богам нашим до кінця віку землі цієї
і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої!
І так буде, бо ті слова од Богів маємо.
Т. ДУГЕЛЬНА: І як тут не закінчити словами волхва і вчителя Ілара Хоругина:
Почуй, нащадку, славу ту
і держи серце своє за Русь,
якою є і пребуде наша земля.
Це не просто майстер-клас — це Шлях, на якому ти пригадаєш себе Істинного. Твоя Душа пам’ятає. Настав час і тобі згадати.
Сподобалася стаття? Поділіться нею, будь-ласка, з друзями чи напишіть свій відгук нижче.
