УКРАЇНСЬКА СТІЙКІСТЬ – ЦЕ НЕ ВІДСУТНІСТЬ БОЛЮ

Внутрішні опори — це психічні та смислові структури, на які людина спирається, коли зовнішній світ нестабільний. Вони дозволяють зберігати цілісність «я», приймати рішення без постійної тривоги й не втрачати відчуття власної гідності навіть під тиском обставин.

У психології внутрішні опори формуються з кількох шарів.

• Перший — тілесний. Це здатність відчувати своє тіло, його сигнали, ритми, межі. Людина, яка має контакт із тілом, швидше заспокоюється і краще відновлюється.
• Другий — емоційний. Йдеться не про контроль емоцій, а про здатність їх витримувати, називати й не руйнувати себе через них.
• Третій — когнітивний: система переконань, внутрішні правила, усвідомлення власних цінностей. Вміння управляти своїм мисленням, працювати з інформацією, протистояти брехні та маніпуляціям.
• Четвертий — смисловий (духовний): розуміння, заради чого я живу, що для мене має значення незалежно від результатів та обставин. Це усвідомлення свого призначення та сенсів життя.

У сучасному світі зовнішні опори — стабільна робота, плани, безпека — часто зникають. Тому особливо важливими стають опори, які не можна відібрати: внутрішній вибір, відповідальність за власні дії, здатність бути в контакті з реальністю, а не з катастрофічними сценаріями в голові. Для багатьох людей опорою стає щоденна структура: прості повторювані дії, які повертають відчуття керованості життя.

Для українців у час війни сформувалися особливі внутрішні опори. Одна з них — відчуття приналежності. Це глибоке переживання «я не один / одна», яке знижує екзистенційну самотність і повертає опору в моменти невизначеності. Зв’язок із народом, мовою, землею та спільним історичним досвідом формує внутрішнє відчуття тяглості й сенсу: моє життя вписане в більшу історію. Саме ця приналежність допомагає витримувати втрати й страх, не розпадаючись на ізольоване «я», а залишаючись частиною живої спільноти.

Друга — гідність. Це глибинне знання, що навіть у вразливості людина залишається цінною. Гідність — це внутрішнє відчуття власної цінності й самоповаги, усвідомлення себе як рівної серед рівних. Вона спирається на базові людські права і не потребує зовнішнього підтвердження. Гідність проявляється у відповідальності за свої вчинки, уважному ставленні до себе й інших та у здатності діяти відповідно до совісті.

Третя — відповідальність за життя тут і тепер: за дітей, за старших, за власний стан. Вона переводить людину з позиції безсилля в позицію дії, навіть коли можливості обмежені. Турбота про інших і про себе стає внутрішнім стрижнем, який не дозволяє знецінити щоденне життя. Саме відповідальність допомагає зберігати ясність, ухвалювати рішення і залишатися присутнім у реальності, а не розчинятися в страху чи очікуванні майбутнього.

Четверта — надія, але не як ілюзія, а як внутрішня позиція: я продовжую жити, діяти й берегти людяність. Це надія, що не заперечує реальність і не прикрашає біль, а співіснує з ним. Вона проявляється у здатності планувати бодай на крок уперед, підтримувати інших і не дозволяти війні зруйнувати внутрішні моральні орієнтири. Саме така надія утримує людину в живому контакті з життям і не дає втратити себе навіть у тривалому випробуванні.

Щоб не втрачати себе, важливо не чекати «ідеального стану», а повертатися до простих щоденних практик. Нижче — те, що працює без складних умов і спеціальної підготовки.

Тілесна опора. Кілька разів на день ставити собі запитання: де зараз моя увага — в тілі чи в думках? Повільно зробити 3–5 глибоких видихів, подовжуючи саме видих. Відчути стопи, опору під ногами, контакт із поверхнею. Це повертає нервову систему з режиму тривоги в режим присутності.

Емоційна опора. Називати свій стан без оцінки: «мені зараз важко», «я злюся», «я втомлена». Сам факт називання знижує інтенсивність емоції. Корисно мати короткий вечірній ритуал: записати 2–3 речення про те, що сьогодні було найважчим і що допомогло витримати день.

Смислова опора. Щоденно відповідати собі на одне питання: «що сьогодні було в межах мого впливу?» Це може бути дрібниця — турбота про себе, допомога іншому, чесно виконана робота. Смисл народжується не з великих планів, а з маленьких завершених дій.

Інформаційна гігієна. Обмежити новини чіткими часовими рамками. Не читати стрічку «фоном». Постійне інформаційне перевантаження руйнує внутрішні опори швидше, ніж реальні події.

Духовна або ціннісна опора. Коротка щоденна пауза тиші — 2–3 хвилини без телефону й слів. Не для «медитації», а для внутрішнього контакту. Запитати себе: що для мене справді важливо, навіть зараз?

Внутрішні опори не з’являються раз і назавжди. Вони укріплюються через повторення, чесність із собою і прийняття власної вразливості. Уміння опиратися на себе — це не жорсткість, а гнучкість і здатність залишатися живою людиною в нелюдських умовах.

Є емпіричні дані, які підтверджують: психологічна стійкість українців не є метафорою чи публіцистичним образом. Вона має вимірювані прояви й пояснюється конкретними внутрішніми опорами.

По-перше, варто згадати дослідження групи психологів Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, які з 2022 року системно вивчають адаптацію населення до умов війни. У їхніх звітах фіксується парадоксальна динаміка: за високого рівня тривалого стресу більшість опитаних зберігає функціональність, здатність до праці, турботи про інших і прийняття рішень. Це відповідає поняттю «стійкої адаптації», а не гострої травматизації. Ключовими факторами названі смислова мотивація, відчуття причетності до спільної справи та внутрішня відповідальність.

По-друге, міжнародні дослідження також звернули увагу на український феномен. У звітах, підготовлених за участі World Health Organization та гуманітарних партнерів у 2022–2023 роках, зазначається, що рівень повсякденного функціонування цивільного населення в Україні залишається вищим, ніж прогнозували моделі для тривалих воєнних конфліктів. Аналітики пов’язують це з колективною ідентичністю, горизонтальними соціальними зв’язками та внутрішньою нормою «триматися», яка підтримується не зовнішнім примусом, а внутрішніми цінностями.

По-третє, цікаві дані дають дослідження, проведені українськими та діаспорними психологами на основі теорії посттравматичного зростання (Tedeschi & Calhoun). У вибірках українців фіксується не лише симптоматика виснаження, а й зростання показників:
– усвідомлення власної сили;
– переоцінка життєвих пріоритетів;
– поглиблення цінності стосунків;
– зростання екзистенційної зрілості.

Це означає, що внутрішні опори не лише утримують психіку від розпаду, а й стають точкою розвитку.

Окремо варто згадати дослідження цінностей (на основі моделі Шварца), які показують, що в українському суспільстві різко посилилися цінності самотрансцендентності — турбота про інших, солідарність, справедливість. Саме ці цінності в психології вважаються одними з найпотужніших внутрішніх опор у кризові часи, бо вони зменшують зациклення на власному страху.

Якщо узагальнити, дослідження вказують на кілька системних внутрішніх опор українців:
– сильну смислову рамку («я знаю, заради чого»);
– ідентичність і приналежність («я частина більшого»);
– гідність як внутрішній стандарт, а не зовнішню оцінку;
– звичку до самоорганізації та взаємної підтримки.

Практична рекомендація, яка випливає з цих даних, проста, але принципова: не знецінювати свою витривалість. Щодня фіксувати не лише втому, а й те, що вам вдалося витримати, зберегти, зробити попри обставини. Саме усвідомлення вже наявних внутрішніх опор посилює їх — це підтверджено як клінічною практикою, так і дослідженнями.

Українська стійкість — це не відсутність болю. Це здатність жити, діяти й залишатися собою, маючи біль поруч, але не дозволяючи йому стати єдиною опорою життя.

Світлолада (Тетяна Дугельна)©