ВИСТОЯТИ ЧИ ВИТРИМАТИ?

Людина довго може триматися за рахунок напруги. Але напруга не створює опору — вона лише відтерміновує виснаження. Те, з чим я зараз стикаюся у роботі, — багато сильних людей, які функціонують, приймають рішення, підтримують інших, але всередині втратили відчуття точки опори. Немає внутрішнього «я стою», є лише «я тримаюсь».
Внутрішні опори — це не абстрактна духовність. Це конкретні психофізіологічні стани, які дозволяють нервовій системі виходити з режиму виживання. Коли в людини є внутрішня опора, мозок перестає постійно сканувати загрозу, тіло знижує фонову напругу, з’являється доступ до енергії, ясності та рішень. Без цього будь-які плани, практики чи цілі швидко знецінюються.
Зараз це особливо важливо, бо ми живемо у тривалому стресі без чіткої фази завершення. За таких умов психіка починає економити ресурси: притуплюються емоції, зникає відчуття сенсу, виникає відкладене життя. Духовний практикум «ВНУТРІШНІ ОПОРИ» працює саме з цим шаром — повертає людині відчуття внутрішньої присутності й стійкості, яке не залежить від зовнішніх подій.
Практика допомагає:
– відновити контакт із тілом як джерелом стабільності, а не напруги;
– заспокоїти внутрішній фон і зменшити емоційні «гойдалки»;
– повернути відчуття сенсу дій, а не лише обов’язку;
– відчути себе не розсипаною на ролі, а зібраною всередині людиною.
Зміни зазвичай відчуваються не як ейфорія, а як тихе полегшення: легше дихати, простіше бути з людьми, рішення перестають даватися через внутрішній спротив. Людина починає жити зсередини, а не реагувати на зовнішній тиск.
Якщо коротко: внутрішні опори — це база, без якої не працює ні духовний розвиток, ні психологічна стійкість. І саме зараз ця база потрібна не «колись», а тут і тепер.
11 лютого онлайн я чекаю на вас на 100% духовному практикумі про внутрішні опори. 
Вистояти чи витримати? Ці два стани часто плутають, бо зовні вони виглядають схоже: людина не здається, продовжує жити, працювати, бути корисною. Але внутрішня ціна в них принципово різна.
ВИТРИМАТИ — це режим перенапруження.
Психіка і тіло зібрані в «кулак», нервова система працює у симпатичному режимі: тримати, стискати, не впускати. Людина витримує за рахунок волі, контролю, відключення частини відчуттів. Часто звучить внутрішній наратив: «ще трохи», «потім відпочину», «не час розслаблятись».
На тілесному рівні це зазвичай проявляється як напруга в діафрагмі, затримане дихання, стиснені щелепи, важкість у плечах. Емоції або приглушені, або прориваються різко й не керовано. У стані «витримати» людина виживає, але не відновлюється. Ресурс не накопичується — він постійно витрачається. Саме тому з часом з’являється виснаження, байдужість, втрата сенсу дій.
ВИСТОЯТИ — це стан внутрішньої опори.
Тут немає постійного стискання. Навпаки, з’являється відчуття внутрішнього стрижня: я є, я на місці, я в контакті з собою. Нервова система переходить у більш регульований режим, де можливі паузи, відчуття, вибір реакції. Людина не «тисне» на себе, а спирається на себе.
Тілесно це відчувається як заземлення: рівніше дихання, опора в ногах, м’яка, але стабільна постава. Емоції не зникають, але перестають захоплювати повністю. З’являється здатність бути в складному, не руйнуючи себе зсередини. У стані «вистояти» людина зберігає цілісність і поступово відновлює енергію навіть у непростих умовах.
Ключова різниця між цими станами — джерело сили.
– У «витримати» сила береться з напруги й самопридушення.
– У «вистояти» сила з’являється з внутрішньої опори, контакту з тілом, сенсом і власною присутністю.
Саме перехід від «я ще потерплю» до «я стою в собі» і є однією з центральних задач практикуму «ВНУТРІШНІ ОПОРИ». Бо довго витримувати можна. Але жити, не втрачаючи себе, можливо лише тоді, коли є внутрішнє на що спертися.
Світлолада (Тетяна Дугельна)©