ЯК Я ЗНАХОДИЛА ГЕРОЇВ ДЛЯ КНИГИ

 

Вона тихо спала у дідуся на руках. Їй снився дивний сон.

Вона бігала по зеленій траві у квітучому садку і голосно сміялась. Дідусь не міг її догнати, і це дуже тішило маленьку дівчинку. Голосні птахи, наче реготали на гілках вишень. Їм також було дуже весело. Гомін рідних, які сиділи за столом під хатою, повертав відчуття безпеки та добробуту. Але вона не розуміла цього, бо була ще дуже маленькою. І бігати ще не вміла. Їй просто снився сон, де все було добре і вона була зі своєю сім’єю…

 

Останні два тижні вони ховались від обстрілів у підвалі. Там було темно та дуже тяжко дихалось. Вона завмирала від того, що десь всередині неї щось дрижало. Дідусь притискав її до грудей і гладив по голові. Вона відчувала його любов у цих великих чоловічих долонях і знову засинала.

 

Батько вже декілька днів не брав її на руки. Бо він пішов на фронт. Вона не знала що це таке. Але чула як мама постійно плаче. Мама почала давати їй молоко з пляшечки, яке їй не дуже подобалось, але вона мусила їсти. Мама перестала годувати її звичним способом. Дівчинка дуже любила мамин запах, але зараз він змінився. Мама вже не пахла солодким молочком та перестала співати їй колискові. Мама пахла чимось різким та їдким, тому у неї на руках дівчинка постійно плакала і не могла заспокоїтись поки дідусь на забирав її до себе. Мама пахла війною…

 

Тисячі українських дітей навчились жити у бомбосховищах. Спочатку вони не розуміли що це таке, чому їхні батьки ховаються у підземеллях. Чому тут всі тремтять. Чому не вистачає повітря, світла та тепла.

Діти війни отримали масовані психологічні травми від перебування у бомбосховищах. Вони тут не лише жили, але і старались вчитись, тому що навчальний рік мав продовжуватись. А українці мають мати достойну освіту.

Ніхто не знав, коли завершиться ця війна. Всі молились та вірили у Перемогу, але масовані ракетні обстріли не припинялись по всій території України, тому діти адаптувались до життя та навчання у підземних школах та дитячих садках.

У бомбосховищах народжували дітей, тому що життя мало перемогти. Так Україна вірила не лише у Перемогу, а й у саме життя.

4 січня 2023 року в Ужгороді встановили міні-скульптуру «Професор з окопу», присвячену професору Ужгородського національного університету, туризмознавцю Федору Шандору. З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну професор вступив до територіальної оборони Закарпаття, проте, навіть перебуваючи на сході України, читав лекції студентам, коли був зв’язок. Міні-пам’ятник зображує професора Шандора у військовому спорядженні, з ноутбуком та чашкою кави. Схожа фотографія викладача, який проводив лекції студентам з окопу, у травні 2022 року облетіла увесь світ.